Створення ситуації успіху на уроках математики.
Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіху навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
В. 0. Сухомлинський
У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним «школі радощів». Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати в дітей почуття радощів, забезпечити успіху навчанні.
Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.
Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає в суб'єкта після подолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.
Слід зазначити, що інколи, переживаючи ситуацію "успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для подальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий у юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії.
Успіх, якщо його переживає учень неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.
Головна мета діяльності вчителя — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, кожному вихованцю дати можливість відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.
Завдання педагога — допомогти особистості дитини відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. Успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.
Організація ситуації успіху розв'язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі, лінощів тощо. Коли педагог має справу в педагогічній діяльності з такими учнями, починати треба із ситуації успіху: дати учню можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом із ним психологічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості.
Діяльність учня є чинником розвитку його особистості. Здійснюючи зусилля, він розвиває здібності, набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвитку особистості стає не стільки здійснення операцій під час розв'язування задач, скільки здобутий результат, пережитий як досягнення, успіх. Відчуття успіху зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання рухатись уперед і взагалі — вчитися.
Центральне місце приділяється системам завдань, тому що вони служать основними засобами формування прийомів навчальної діяльності учнів із розв'язання завдань.
У психології вправами називають багаторазове виконання певних дій. Шляхом виконання учнями системи вправ формуються навички. Зрозуміло, що чим більше учень розвинутий і збагачений знаннями, тим менше вправ для формування навичок потрібно. Для слабких учнів потрібно збільшувати кількість тренувальних вправ на уроці. Виконуючи вправи одного типу, учні звикають застосовувати одну й ту ж саму формулу, не замислюючись над її змістом, створюється ілюзія засвоєння певного матеріалу, що шкодить навчанню здібних учнів. Для таких учнів потрібно, щоб вправи не були одноманітними.
З одного боку, одноманітність вправ у навчанні математики необхідна, а з іншого — вона призводить до зниження інтересу, уваги, до помилок, послаблює активність розумової діяльності. Отже, для формування міцних навичок учнів необхідно зберегти одноманітність системи вправ, але з метою нейтралізації її негативних наслідків застосовувати принцип диференційованого навчання з урахуванням психології математичних здібностей.
У сучасних умовах важливо усвідомити й прийняти принципову педагогічну установку — кожний учень може добровільно вибрати для себе рівень засвоєння й звітності в результатах своєї навчальної праці. Не слід вирішувати за учня, який рівень засвоєння відповідає його можливостям, але варто створити в класі такі умови, за яких досягнення обов'язкового рівня буде реальним, а учні, здатні рухатися далі, будуть зацікавлені в цьому просуванні. Рівнева диференціація виражається в тому, що, навчаючись в одному класі, за однією програмою і підручником, школярі можуть засвоювати матеріал на різних рівнях.
Перерахуємо умови, виконання яких необхідне для успішного й ефективного здійснення рівневої диференціації:
виділені рівні засвоєння матеріалу, й у першу чергу обов'язкові результати навчання, повинні бути відкритими для учнів. Якщо мета відома й посильна учневі, а її досягнення заохочується, то підліток прагне до ЇЇ виконання, тобто формуються позитивні мотиви навчання, свідоме ставлення до навчальної роботи; можна залучити самооцінку учня до організації диференційованої роботи;
наявність певних «ножиць» між рівнем вимог і рівнем навчання. Рівень вимоги повинен бути в цілому істотно вищим, ніж обов'язковий рівень засвоєння матеріалу. Тобто рівнева диференціація здійснюється не за рахунок того, що одним учням дають менше, а іншим більше, а через те, що, пропонуючи учням однаковий обсяг матеріалу, висувають різні рівні вимог до його засвоєння. З огляду на це учень повинен мати підручник, у якому були б передбачені (і явно виділені) всі рівні засвоєння матеріалу (у тому числі й мінімально обов'язкові);
у навчанні повинна бути забезпечена послідовність у просуванні учня рівнями. Тобто не слід висувати більш високі вимоги тим учням, які не досягли рівня обов'язкової підготовки, але при цьому не слід необґрунтовано затримувати інших на цьому етапі;
зміст контролю й оцінка повинні відбивати прийнятий рівневий підхід. Контроль повинен передбачати перевірку досягнення всіма учнями обов'язкових результатів навчання як державних вимог, а також доповнюватися перевіркою засвоєння матеріалу на більш високих рівнях. При цьому досягнення обов'язкових результатів доцільно оцінювати «зараховано»—«не зараховано», для більш високих рівнів доцільно ввести відповідну шкалу оцінювання (наприклад, оцінка «9», «11»);
добровільність у виборі рівня засвоєння й звітності. Рівневу диференціацію можна організувати в різноманітних формах. Основний шлях здійснення диференціації навчання,— формування мобільних груп учнів.
У навчальній діяльності проявляється широкий діапазон індивідуальних особливостей. Існують різні класифікації, обумовлені тим, які показники беруться за основу для розподілу школярів на групи.
Наприклад, виділяють такі групи учнів:
Категорія учнів «надійні». Це школярі, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні. Ці діти звикли до самостійності, впевнені у собі. Основа їх надійності — у постійному відчутті радості, що відбулася, радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Вчитель якомога менше втручається в роботу таких учнів.
Категорія «впевнені». Здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням. Недоліками таких учнів є швидке звикання до успіхів, не переростання впевненості в самовпевненість. Для таких учнів потрібно використовувати завдання поглибленого рівня (див. додаток), щоб трохи зачепити самолюбство.
Учні третьої категорії — «невпевнені», цілком успішні. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи, але невпевнені у своїх силах. Причини різноманітні: мають або занижену самооцінку, нестійкий настрій, або епізодичні невдачі. Для цих учнів важливо, щоб під час перевірки навичок не було таких типів вправ, які не розв'язувалися на підготовчих уроках
4. Категорія «зневірені». Це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, але з різних причин втратили віру в успіх. Таким учням на уроці потрібно приділяти найбільшу індивідуальну допомогу. Потрібно, щоб вчасно надійшла допомога з боку вчителя, потрібно вселити впевненість у власні сили, показати учню, що він здатен подолати труднощі.
Для побудови навчального процесу з урахуванням психологічної особливості кожного з учнів, а також їх індивідуальних здібностей, я пропоную використовувати наступну відкриту диференціацію, коли клас ділиться на три групи. Кожній групі учнів пропонуються свої варіанти класних, домашніх і контрольних завдань. Кожний учень має право вибору і можливість переходити з однієї групи в іншу.
Під час вивчення нової теми диференціація починається після ознайомлення з теоретичним матеріалом і первинного закріплення цього матеріалу шляхом розв'язування стандартних завдань. На другому уроці починається підготовка до уроку перевірки навичок.
Учні погано засвоюють матеріал, тому що не можуть активізувати думку, а потім утримати її. Щоб учень активно сприймав нові знання, не був байдужим, створюються проблемні ситуації, які є перехідним моментом від актуалізації знань до вивчення нового матеріалу. Великим кроком до успіху є детальна робота над математичними поняттями, об'єктами, формулами, теоремами. На цьому початковому рівні навчальних досягнень велика увага повинна приділятися учням, не здатним до занять із математики.
На другому уроці закріплення нового матеріалу першу третину уроку основна увага приділяється учням, які мають середній рівень навчальних досягнень. Біля дошки працюють одночасно шість учнів. Вони виконують одну і ту ж саму вправу з допомогою вчителя або зразка чи розв'язують завдання (до трьох кроків) за відомим алгоритмом.
Друга третина уроку призначається для розв'язування завдань, передбачених програмою з частковими або обґрунтованими поясненнями. Біля дошки вже працюють шість учнів із достатнім рівнем навчальних досягнень.
Наприкінці уроку біля дошки працюють шість учнів, які мають високий рівень навчальних досягнень. Розглядаються завдання, в яких потрібно використовувати набуті знання і вміння в незнайомих для учнів ситуаціях; знайти декілька способів розв'язання задачі; узагальнити й систематизувати набуті знання. Домашнє завдання для всіх учнів одне і те саме, але складається із завдань трьох рівнів.
На третьому і четвертому уроках формуються вміння і навички, кожен учень приймає для себе рішення, на якому рівні йому працювати: або займатися тренувальними вправами і виконувати завдання в знайомих ситуаціях, .або розв'язувати завдання підвищеного і поглибленого рівнів.
Одночасно на дошці працюють учні першого, другого й третього рівнів. Інші працюють у зошитах. Для кожного учня створено умови, що дозволяють працювати у своєму режимі. Завдяки такому підходу існує можливість слідкувати за рівнем досягнень учнів і за необхідності поступово поглиблювати, ускладнювати завдання для кожної групи. Домашнє завдання пропонується у двох варіантах (за вибором учня).
Якщо під час складання заліку ставиться дві оцінки — «зараховано» і «не зараховано», то на уроці перевірки навичок за індивідуальну роботу я пропоную ставити п'ять оцінок: 12 балів, 11 балів, 9 балів, 6 балів або 1 бал.
Запропонована система забезпечує сильну мотивацію навчання. Під час підготовки до уроку перевірки знань робота учнів не оцінюється балами. Як засвідчує досвід, учні, які працюють на дошці, не підглядають, як виконує вправу сусід, а в разі ускладнень звертаються за консультацією до вчителя. Учні прагнуть зробити вправу самостійно, щоб якнайкраще підготуватися до уроку перевірки знань, адже перевірні завдання дублюють завдання, використані під час підготовки, відрізняючись числами (лише завдання на 12 балів містять елементи творчості). Виникає відчуття азарту, тому що учням випадає можливість отримати достатньо високий бал за посильну роботу, але одночасно підвищується увага, тому що виникає загроза отримати одиницю.
Праця біля дошки одночасно шести учнів над однією задачею полегшує вчителеві перевірку, що, у свою чергу, економить час на уроці і дає змогу приділити більше часу кожному учневі індивідуально.
П'ятий урок — урок перевірки знань. Для цього уроку готуються завдання на картках трьох рівнів: на 4—6 балів, на 7—9, на 10—11 балів. До дошки виходять шість учнів, виконує завдання на дошці свого рівня и отримує відповідну оцінку.
Паралельно до цієї роботи учні виконують самостійну роботу в зошитах по групах. На перевірку обирається одна робота від кожної групи і виставляється одна й та сама оцінка всім учням групи. Таким чином, робота в групі передбачає вільний обмін думками, перевірку відповідей, взаємодопомогу. Учні навчаються передавати інформацію, дискутувати, бути уважними слухачами. Отже, за урок кожен учень отримує дві оцінки, а за тему виставляється середній бал.
Що дає такий спосіб перевірки навичок?
Об'єктивну оцінку знань і вмінь, оскільки такий контроль здійснюється через 5—6 уроків упродовж навчального року;
стимул навчатися на межі можливого, оскільки «ціна» відповіді заздалегідь відома, а підсумкова оцінка залежить від кожної перевірки;
стимул навчатися систематично, тому що уроки перевірки знань рівномірно розподілені упродовж навчального року;
демократизацію процесу навчання;
встановлення безконфліктних стосунків з учителем.
Таким чином, протягом двох-трьох тижнів учні не отримують нової інформації — відпрацьовуються навички й осмислюються зв'язки між раніше вивченим розділом, що, на мій погляд, робить знання більш міцними. У кожного учня розвивається почуття власної гідності, впевненість у тому, що він упорається з роботою, яку вибирає для себе. Уроки математики розвивають мислення, пам'ять, позитивні риси характеру (активність, самостійність, вміння планувати, спостережливість, працьовитість, наполегливість, цілеспрямованість). За такою методикою найкраще відбувається навчання алгебри з певних тем учнів 8—10 класів.
